Афганістан – болюча рана мого народу…
До Дня вшановування учасників бойових дій на території інших держав у відділенні денного перебування при Терцентрі відбулося засідання Клубу за інтересами «Зоряне намисто».
Афганська війна належить до тих подій 20-го століття, які ще не знайшли свого повного та об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою» новітньої історії.
15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали -- «Мамо, я живий...».
У числі тих, хто приймав участь у афганській війні, є імена наших земляків. Це Грицюк Валерій Олександрович, Висоцький Олександр Іванович, Чопенко Олександр Миколайович, Чубенко Василь Миколайович, Давиденко Микола Миколайович, Шокотько Павло Олександрович, Мазуренко Олександр Васильович, Колдунович Микола Володимирович, Заховайло Олег Григорович, Половинка Олександр Вікторович, Ковтун Микола Миколайович, Музичук Віктор Миколайович, Москалюк Олександр Іванович, Невгод Віктор Євгенович, Покутній Микола Васильович.
Цю подію ми пам’ятаємо, вшановуємо, і з страхом згадуємо ті страшні події…
Скотилася з неба зірка,
Згас у тумані слід,
Зойкнуло мамине серце,
Ніби скував його лід.
Ніс листоноша звістку,
Сум над селом витав,
У неї молодший синочок
Від куль у Афгані упав.
Заплакали цвітом троянди,
Стікала кровава роса,
То плакало мамине серце,
Бо врізала смерті коса.
Гвоздики троянди у хаті,
Із цинку стоїть домовина,
Просить вона показати
Останній разочок сина.
Всміхається син її з фото,
Ріднії очі й вуста:
«Навіщо ти нас залишив» –
Вагітна дружина пита.
Ще сина не народила –
Вже стала вдовою вона,
Втратили батька і сина,
Проклята будь та війна.
Не вірила мати, чекала,
Вдивлялась в осінній туман
Та й пташкою полетіла
До сина в далекий Афган.
Н.В. Зажома
